Relax-читання
Relax-читання
У кожної людини є улюблені письменники та книги, які хочеться перечитувати ... Радіо Relax ділиться з вами своїми улюбленими уривками щодня та цілодобово. Нехай у вашому навіть найбільш напруженому графіку будуть хвилини занурення в чарівний світ.
Поділіться цією програмою з друзями!
Найкращі випуски
Ірен Роздобудько. Ліцей слухняних дружин
…Відтепер і назавжди ти ніколи не відчуватимеш холоду, голоду, зневіри і насмішок. Ти знайдеш свою амфору, свій срібний щит і їхнє місце в звивинах простору. Корона знайде свою голову, посох – свою руку, очі – свою ціль, ягня – свої ясла, фарби – своє полотно, ступні – свою дорогу, рани – свій бинт… У небесному човні по місячному озеру у спалахах заграв попливеш вічною осінню… У південному містечку серед розпеченої черепиці чекатиме на тебе віслючок, навантажений прянощами, і ти знайдеш свій притулок серед барвистих рушників, глиняних свищиків, на сторінках книг, у полумиску з трояндовою водою, під полотняною сферою прибережних кав’ярень, на дні порцелянової філіжанки… В небі, в морі і на суші...
Ірен Роздобудько. Якби
...Є – стосунки, а є – любов. "Стосунків" в мільйон разів більше, ніж любові. Все, що здається любов'ю – цим замиленим і тисячу разів повторюваним словом, котре вимовляється без жодного сумніву на весіллях і усіляких родинних заходах, здебільшого виявляється саме "стосунками". А любов є просто любов'ю. Вона не потребує епітетів... Її сенс може розкритися лише обраним. Він не залежить від чогось зовнішнього. Любов – дар, котрий живе всередині кожного, але може ніколи не розкритися. Так і лишається до кінця життя – якоюсь мізерною, зіщуленою і навіть зайвою клітиною. Адже жоден промінь не освітив її, не дав їй життя, не окропив живою водою... Стосунки – тривають, любов – живе. Вона завжди свіжа, її неможливо замулити ніякою буденністю. До любові неможливо звикнути! В цьому і полягає перевірка, що ти маєш – любов чи стосунки.
Ірена Карпа. З роси, з води і з калабані
Пишу це, аби ще раз нагадати про нехитре женськое щастье: почуття, нюанси, дзенську радість, кінець кінцем. Адже для того, щоб жити на повну, не потрібно мати ні статусної пишноти, ні чогось іще, аби заздрим сусідам вилазили очі. Від усього, що маєш, робиш, відчуваєш, треба отримувати насолоду. І вона, хай не дивно, не збільшується від нагромадженого багатства. Адже можна й у винайнятій хаті пофарбувати стіну в той колір, у котрий хочеш сам, а не хтось, можна жити без меблів і пити дороге вино, не мати авто, але потрапляти велосипедом у такі місця, котрі іншим і не снилися. Головне ж, ти знаєш, робити все з власної волі. Тоді це правильно і морально. А ламати себе - найбільший з гріхів.
Ірена Карпа. Супермаркет самотності
Життя, як і хорошу книжку, треба жити так, аби могти відкрити його на будь-якій сторінці і не почувати жодної втрати. Щоби не треба було вертатися назад. І щоби, навіть якщо й хочеться забігти наперед, знайти в собі силу, а в моменті вартість, аби залишитися там, де ти є, і просунутися тоді, коли воно треба.
Айн Ренд. Атлант розправив плечі
Хто б ти не був, подумки зверталася вона до свого героя, ти, людина, яку я завжди любила, але так і не зустріла, ти, кого я сподівалася побачити в кінці шляху, що йде за обрій, чию присутність відчувала на вулицях міста і чий світ була готова заповнити, - знай: мною керували любов до тебе, надія знайти тебе та бажання гідно явитися перед тобою. Тепер я розумію, що мені не знайти тебе, - ти недосяжний і нереальний, і все-таки залишок мого життя належить тобі. Я буду жити твоїм іменем, навіть якщо мені не судилось знати його, продовжу служити тобі, навіть якщо моя гра завершилась поразкою, я не зійду зі шляху. Я зроблю все, щоб гідно явитись перед тобою, знаючи, що цьому не судилось статись.
Аль Квотион. Запчасть Импровизации
Осень — в душе человека. Как и весна, лето, любой сезон, любая погода. И поэтому одному и тому же дождю кто-то с радостью и предчувствием очищения подставит свои руки, а другой тяжело нахмурится, смахнет в случайный ручей свою печаль и потуже затянет плащ. Погода в нас, а дождь… он просто идёт. Лишённый оттенков добра и зла, радости и печали, дождь идёт сквозь наши души.
Аль Квотион. Запчасть импровизации
Иногда стоит перевернуть этот мир вверх ногами. Не ради больших перемен и восторженного взгляда души, а просто так, от нечего делать. Проснуться в своей кровати, принять душ, а потом пойти и покорить Эверест. И станцевать на его вершине безумное танго со всеми ветрами, смеясь в пропасть неба. Или прочесть свежую газетку, выпить чашечку кофе и прикурить первую за день сигаретку от жерла действующего вулкана. Можно закрыть любимую книжку, зевнув, нелепо пошутить, наклониться, чмокнуть в нос дорогого тебе человека и, накинув на плечи парашют, выйти в дверь, пропарывающую воздух на высоте 800 метров над землей. Иногда стоит просто так, на пробу перевернуть весь мир.
Амос Оз. Повесть о любви и тьме
Есть немало женщин, которых притягивают властные мужчины. Словно огонь бабочек. Но есть женщины, которые более всего нуждаются не в герое и даже не в пылком любовнике, а — в друге. Ты запомни: когда вырастешь, держись подальше от женщин, любящих диктаторов, а среди тех, кому нужен мужчина-друг, постарайся найти не ту, что нуждается в друге, потому что ее жизнь пуста, а ту, что с радостью наполнит твою жизнь и тебя самого. И запомни: дружба между мужчиной и женщиной — вещь редкая и намного-намного более дорогая, чем любовь: любовь, по сути, вещь довольно грубая и не слишком утонченная по сравнению с дружбой. Дружба включает в себя и определенную душевную тонкость, и щедрое умение слушать, и совершенное чувство меры.
Анаіс Нін. Щоденники
У кожного є своє криве дзеркало, в яке він дивиться, і здається самому собі то величезним велетнем, то крихітним малюком, то незвичайно товстим, то худим як сірник... Тому, хто осягнув, що долею можна керувати, відкриється, що немає необхідності сліпо слідувати по колії, яку залишили перші враження в сприйнятливої дитячої душі, що немає необхідності кроїти себе і своє життя за лекалами першого життєвого досвіду. Коли криве дзеркало розлетиться вщент, з'явиться можливість знайти цілісність, і тоді ти зможеш пізнати радість.
Андрій Бондар. Любов - риторика. Мій буквар
Нібито аж так усе настільки банально, що раптом для самого себе хочеться відповісти на елементарні питання. Чи можна водночас «любити» і «кохати» певну людину? Чи не означає це те саме, що одночасно грати на барабані і співати? Я перестаю вловлювати нюанси, коли йдеться про «любов» і «кохання». Особисто для мене кохання — це радше гра на барабані, вібрування, присутність ритму всередині. Любов — це спів, це те, що довго визріває, але важко проходить. Тому кохання минає швидше, ніж любов. Кохання без любові нічого не варте, тому часто або всихає, або випалює зсередини. Любов носиш з собою все життя, а кохання можна залишити в першому-ліпшому барі з чайовими для кельнерки. Кохання — заразне, більше подібне до інфекції. Від кохання піднімається температура. Воно обов’язково має свій deadlinе. Кохання без любові обов’язково має кінцеву дату експлуатації.
Антуан де Сент-Экзюпери. Маленький принц
Взрослые очень любят цифры. Когда рассказываешь им, что у тебя появился новый друг, они никогда не спросят о самом главном. Никогда они не скажут: "А какой у него голос? В какие игры он любит играть? Ловит ли он бабочек?" Они спрашивают: "Сколько ему лет? Сколько у него братьев? Сколько он весит? Сколько зарабатывает его отец?" И после этого воображают, что узнали человека. Когда говоришь взрослым: "Я видел красивый дом из розового кирпича, в окнах у него герань, а на крыше голуби", - они никак не могут представить себе этот дом. Им надо сказать: "Я видел дом за сто тысяч франков", - и тогда они восклицают: "Какая красота!"
Борис Пастернак. Доктор Живаго
Давно настала зима. Стояли трескучие морозы. Разорванные звуки и формы без видимой связи появлялись в морозном тумане, стояли, двигались, исчезали. Не то солнце, к которому привыкли на земле, а какое-то другое, подмененное, багровым шаром висело в лесу. От него туго и медленно, как во сне, или в сказке, растекались лучи густого, как мед, янтарно-желтого света, и по дороге застывали в воздухе и примерзали к деревьям.
Борис Пастернак. Доктор Живаго
Ты недаром стоишь у конца моей жизни, потаенный, запретный мой ангел, под небом войн и восстаний, ты когда-то под мирным небом детства так же поднялась у ее начала. Когда ты тенью в ученическом платье выступила из тьмы номерного углубления, я, мальчик, ничего о тебе не знавший, всей мукой отозвавшейся тебе силы понял: эта щупленькая, худенькая девочка заряжена, как электричеством, до предела, всей мыслимою женственностью на свете. Если подойти к ней близко или дотронуться до нее пальцем, искра озарит комнату и либо убьет на месте, либо на всю жизнь наэлектризует магнетически.
Борис Пастернак. Доктор Живаго
Прелесть моя незабвенная! Пока тебя помнят вгибы локтей моих, пока еще ты на руках и губах моих, я побуду с тобой. Я выплачу слезы о тебе в чем-нибудь достойном, остающемся. Я запишу память о тебе в нежном, нежном, щемяще печальном изображении. Я останусь тут, пока этого не сделаю. А потом и сам уеду. Вот как я изображу тебя. Я положу черты твои на бумагу, как после страшной бури, взрывающей море до основания, ложатся на песок следы сильнейшей, дальше всего доплескивавшейся волны. Ломаной извилистой линией накидывает море пемзу, пробку, ракушки, водоросли, самое легкое и невесомое, что оно могло поднять со дна. Это бесконечно тянущаяся вдаль береговая граница самого высокого прибоя. Так прибило тебя бурей жизни ко мне, гордость моя. Так я изображу тебя.
Борис Пастернак. Доктор Живаго
О какая это была любовь, вольная, небывалая, ни на что не похожая! Они думали, как другие напевают. Они любили друг друга не из неизбежности, не «опаленные страстью», как это ложно изображают. Они любили друг друга потому, что так хотели все кругом: земля под ними, небо над их головами, облака и деревья. Их любовь нравилась окружающим еще, может быть, больше, чем им самим. Незнакомым на улице, выстраивающимся на прогулке далям, комнатам, в которых они селились и встречались. Ах вот это, это вот ведь, и было главным, что их роднило и объединяло! Никогда, никогда, даже в минуты самого дарственного, беспамятного счастья не покидало их самое высокое и захватывающее: наслаждение общей лепкою мира, чувство отнесенности их самих ко всей картине, ощущение принадлежности к красоте всего зрелища, ко всей вселенной. Они дышали только этой совместностью.
Бруно Ферреро. Скажіть це раніше
Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз. Не думай: «Моя мама, мій син, моя дружина вже знають про це». Чи тобі би надокучило чути такі слова: «Я тебе люблю»? Стисни руку тієї особи, яку любиш, і скажи, хоч очима: «Ти мені потрібний! Люблю тебе!» Любов – це життя. Є земля живих і земля мертвих. Їх відрізняє любов.
Володимир Лис. Країна гіркої ніжності
Їй було добре з Андрієм. Навіть дуже добре. Якось так затишно, мовби той затишок створила вона сама. Для себе, може, й для нього, для їх обох. Таким було її відчуття, вистраждане, здобуте хтозна з якої глибини. З давнього часу, коли вона чекала на щастя, здавалося, знаходила, здобувала його, щоб помилитися, обпектися, втратити. Андрій не робив дорогих подарунків, але міг зробити сюрприз, і Віталія раптом відчула, як важить для неї зібраний її пізнім коханим букетик квітів чи листя, смішна іграшка, книжка віршів. /.../ Їх нічні телефонні розмови стали Віталії особливо дорогі. Він розповідав про своїх студентів, лекцію, прочитану вдень, книжку, яку прочитав на тому тижні, про шлях додому, або згадував щось із колишнього життя... Її хотіли звільнити від нічних чергувань, але Віталія запротестувала. Їй хотілося очікувати нічного дзвінка від Андрія і чути його голос – слова майже не мали значення.
Гайто Газданов. Вечер у Клэр
Вот что я тебе советую: никогда не становись убежденным человеком, не делай выводов, не рассуждай и старайся быть как можно более простым. И помни, что самое большое счастье на земле – это думать, что ты хоть что-нибудь понял из окружающей тебя жизни. Ты не поймешь, тебе будет только казаться, что ты понимаешь; а когда вспомнишь об этом через несколько времени, то увидишь, что понимал неправильно. А еще через год или два убедишься, что и второй раз ошибался. И так без конца. И все-таки это самое главное и самое интересное в жизни.
Галина Вдовиченко. Маріупольський процес
Любий мій, я з тобою зараз. Чуєш? Зліва, де серце. Тут тепло, тут завжди тепло, навіть коли ти мерзнеш. Тут чути живі поштовхи твоєї гарячої крові. Наче кроки. Наче ти йдеш лунким коридором – тук, тук, тук, тук… /.../ Йди, мій любий, роби своє. Я чекатиму. Ти відчуваєш це, правда? Живу із цими думками, лягаю з ними і прокидаюся з ними. Ти – вісь мого світу. Світ обертається навколо тебе, навколо того місця, де ти зараз є. Ти колись думав, що ти звичайний, ти часто був незадоволений собою, а виявилося, що ти тримаєш небо на своїх плечах. Не усміхайся і не хитай головою – це так. Я знаю це краще за тебе. Не сперечайся зі мною. У цьому – не сперечайся.
Галина Вдовиченко. Тамдевін
Я зрозумiла сьогоднi, чому моя подруга виглядає молодшою за свої роки. Її обличчя не спотворювали гримаси незадоволення, злiсть чи напруга. Їй вдавалося бути доброзичливою навiть пiд час незручних розмов. Мiмiчнi зморшки не ламали чоло мiж бровами суворим насупленням, кутики губ не опускалися приречено донизу. Свiтле вiдкрите обличчя робило Марiю подiбною на дорослу дiвчинку. От тiльки руки свiдчили про те, що вона їх не манiжить, складеними не тримає i з дорогими СПА-процедурами вони не знайомi…
Зараз в ефірі Раніше звучало
10:09
Приєднуйтесь до Радіо Relax!