🔊
Enigma — Age Of Loneliness

Relax-читання

Relax-читання
У кожного з нас є улюблені твори, які хочеться перечитувати знову і знову... Радіо Relax ділиться такими фрагментами щодня та цілодобово. Нехай у вашому графіку знайдуться хвилини для занурення в чарівний світ.
Підписатись в Google Podcasts
Підписатись в Apple Podcasts
Підписатись в інших додатках
Поділіться цією програмою з друзями!
Найкращі випуски
Ірена Карпа. З роси, з води і з калабані
Пишу це, аби ще раз нагадати про нехитре женськое щастье: почуття, нюанси, дзенську радість, кінець кінцем. Адже для того, щоб жити на повну, не потрібно мати ні статусної пишноти, ні чогось іще, аби заздрим сусідам вилазили очі. Від усього, що маєш, робиш, відчуваєш, треба отримувати насолоду. І вона, хай не дивно, не збільшується від нагромадженого багатства. Адже можна й у винайнятій хаті пофарбувати стіну в той колір, у котрий хочеш сам, а не хтось, можна жити без меблів і пити дороге вино, не мати авто, але потрапляти велосипедом у такі місця, котрі іншим і не снилися. Головне ж, ти знаєш, робити все з власної волі. Тоді це правильно і морально. А ламати себе - найбільший з гріхів.
Ірена Карпа. Супермаркет самотності
Життя, як і хорошу книжку, треба жити так, аби могти відкрити його на будь-якій сторінці і не почувати жодної втрати. Щоби не треба було вертатися назад. І щоби, навіть якщо й хочеться забігти наперед, знайти в собі силу, а в моменті вартість, аби залишитися там, де ти є, і просунутися тоді, коли воно треба.
Агата Крісті. Автобіографія
Ви живeтe, і розплющуєте очі, і настає новий день; кожен наступний крок у вашій подорожі в незвідане - в цій захопливій подорожі - і є ваше життя. І дух захоплює не обов'язково від того, що це взагалі життя, але від того, що це ВАШЕ життя. Одне з найбільших таїнств існування - насолода даним вам даром життя.
Айн Ренд. Атлант розправив плечі
Хто б ти не був, подумки зверталася вона до свого героя, ти, людина, яку я завжди любила, але так і не зустріла, ти, кого я сподівалася побачити в кінці шляху, що йде за обрій, чию присутність відчувала на вулицях міста і чий світ була готова заповнити, - знай: мною керували любов до тебе, надія знайти тебе та бажання гідно явитися перед тобою. Тепер я розумію, що мені не знайти тебе, - ти недосяжний і нереальний, і все-таки залишок мого життя належить тобі. Я буду жити твоїм іменем, навіть якщо мені не судилось знати його, продовжу служити тобі, навіть якщо моя гра завершилась поразкою, я не зійду зі шляху. Я зроблю все, щоб гідно явитись перед тобою, знаючи, що цьому не судилось статись.
Аль Квотіон. Запчастина Імпровізації
Осінь схожа на вишукану хворобу: спочатку ти милуєшся зміною фарб, хапаєш руками листопади, але вже починаєш відчувати якусь нетутешню печаль і переймаєшся тихою ніжністю до коханих і близьких, немов би завтра з останнім, що впав на асфальт, листом зникнуть і вони. Але час іде і поетичний флер спадає з осені, оголюючи голі дерева, холод, похмуру сльоту, і перший мокрий сніг швидко перетворюється на бруд під ногами застуджених людей з похмурими обличчями.
Аль Квотіон. Запчастина Імпровізації
Осінь – пора поетів і задумливих жінок, пора, коли крениться чаша ваг і неприборкана лють життя йде на спад. Восени осідає пил. Пил переживань, що б'ють по оголених нервах, пил божевільних ідей і майже початих звершень. Восени остигає небо. І разом з ним остигає звіриний рик пристрасті, стаючи тихою умиротвореної ніжністю.
Анаіс Нін. Щоденники
У кожного є своє криве дзеркало, в яке він дивиться, і здається самому собі то величезним велетнем, то крихітним малюком, то незвичайно товстим, то худим як сірник... Тому, хто осягнув, що долею можна керувати, відкриється, що немає необхідності сліпо слідувати по колії, яку залишили перші враження в сприйнятливої дитячої душі, що немає необхідності кроїти себе і своє життя за лекалами першого життєвого досвіду. Коли криве дзеркало розлетиться вщент, з'явиться можливість знайти цілісність, і тоді ти зможеш пізнати радість.
Андрій Бондар. Любов - риторика. Мій буквар
Нібито аж так усе настільки банально, що раптом для самого себе хочеться відповісти на елементарні питання. Чи можна водночас «любити» і «кохати» певну людину? Чи не означає це те саме, що одночасно грати на барабані і співати? Я перестаю вловлювати нюанси, коли йдеться про «любов» і «кохання». Особисто для мене кохання — це радше гра на барабані, вібрування, присутність ритму всередині. Любов — це спів, це те, що довго визріває, але важко проходить. Тому кохання минає швидше, ніж любов. Кохання без любові нічого не варте, тому часто або всихає, або випалює зсередини. Любов носиш з собою все життя, а кохання можна залишити в першому-ліпшому барі з чайовими для кельнерки. Кохання — заразне, більше подібне до інфекції. Від кохання піднімається температура. Воно обов’язково має свій deadlinе. Кохання без любові обов’язково має кінцеву дату експлуатації.
Бруно Ферреро. Скажіть це раніше
Не чекай до завтра, щоб сказати комусь, що ти його любиш. Скажи йому це зараз. Не думай: «Моя мама, мій син, моя дружина вже знають про це». Чи тобі би надокучило чути такі слова: «Я тебе люблю»? Стисни руку тієї особи, яку любиш, і скажи, хоч очима: «Ти мені потрібний! Люблю тебе!» Любов – це життя. Є земля живих і земля мертвих. Їх відрізняє любов.
Віл Хьойген. Різдво гномів
Подарунки гномів обов’язково повинні бути зроблені своїми руками. Гноми б ніколи й не додумалися купувати подарунки, це ж так по-дурному і невиховано! У гномів навіть є приказка: “Що зроблено руками, то від серця”.
Володимир Лис. Країна гіркої ніжності
Їй було добре з Андрієм. Навіть дуже добре. Якось так затишно, мовби той затишок створила вона сама. Для себе, може, й для нього, для їх обох. Таким було її відчуття, вистраждане, здобуте хтозна з якої глибини. З давнього часу, коли вона чекала на щастя, здавалося, знаходила, здобувала його, щоб помилитися, обпектися, втратити. Андрій не робив дорогих подарунків, але міг зробити сюрприз, і Віталія раптом відчула, як важить для неї зібраний її пізнім коханим букетик квітів чи листя, смішна іграшка, книжка віршів. /.../ Їх нічні телефонні розмови стали Віталії особливо дорогі. Він розповідав про своїх студентів, лекцію, прочитану вдень, книжку, яку прочитав на тому тижні, про шлях додому, або згадував щось із колишнього життя... Її хотіли звільнити від нічних чергувань, але Віталія запротестувала. Їй хотілося очікувати нічного дзвінка від Андрія і чути його голос – слова майже не мали значення.
Галина Вдовиченко. Маріупольський процес
Любий мій, я з тобою зараз. Чуєш? Зліва, де серце. Тут тепло, тут завжди тепло, навіть коли ти мерзнеш. Тут чути живі поштовхи твоєї гарячої крові. Наче кроки. Наче ти йдеш лунким коридором – тук, тук, тук, тук… /.../ Йди, мій любий, роби своє. Я чекатиму. Ти відчуваєш це, правда? Живу із цими думками, лягаю з ними і прокидаюся з ними. Ти – вісь мого світу. Світ обертається навколо тебе, навколо того місця, де ти зараз є. Ти колись думав, що ти звичайний, ти часто був незадоволений собою, а виявилося, що ти тримаєш небо на своїх плечах. Не усміхайся і не хитай головою – це так. Я знаю це краще за тебе. Не сперечайся зі мною. У цьому – не сперечайся.
Галина Вдовиченко. Тамдевін
Я зрозумiла сьогоднi, чому моя подруга виглядає молодшою за свої роки. Її обличчя не спотворювали гримаси незадоволення, злiсть чи напруга. Їй вдавалося бути доброзичливою навiть пiд час незручних розмов. Мiмiчнi зморшки не ламали чоло мiж бровами суворим насупленням, кутики губ не опускалися приречено донизу. Свiтле вiдкрите обличчя робило Марiю подiбною на дорослу дiвчинку. От тiльки руки свiдчили про те, що вона їх не манiжить, складеними не тримає i з дорогими СПА-процедурами вони не знайомi…
Дара Корній. Муза плакала
Любов довго терпить і все пробачає. Тепер я знаю, що майже все. Моє кохання було високим як найдовший літній день і вірним як тінь, яка завжди поруч. Воно літало попід хмарами й було вище неба. Воно розганяло негоду вітром пристрасті, коли буревій вирував над твоєю головою і затуляв зорі. Моє кохання ходило землею і збирало нектар з квітів для твого натхнення. Воно клало під ноги гірські едельвейси і як цвіт папороті здійснювало мрії. Моя душа вимагала не багато: трішки тепла і трішки поваги.
Дафна дю Мор'є. Паразити
З приходом перших квітневих днів щось невловиме проникає в повітря, торкається вашої щоки, відгукується в усьому вашому тілі, і тіло оживає.
Дашвар Люко. Мати все
— Любов — ідея, — перебив Платон. — Любов існує незалежно від людей. Люди… Вони воюють, воюють, аби тільки захопити цей трофей — любов. А на війні справедливості нема, доброї волі нема — тільки кров. Поки хоробрий своїм життям торує шлях, підлота головний трофей уже за пазуху кладе. А хоробрий усіх переміг, до скарбниці дорвався, дивиться — трофеї всі такі дрібні та негідні. А щось же треба взяти. Не дарма ж воював. Не з порожніми ж руками з битви повертатися. Любов — трофей битви. Годі шукати гармонію. Краще відчувати того, хто тобі потрібен.
Джек Кенфілд, Марк Хансен, Емі Ньюмарк. 101 Різдвяна історія
Навіть в найтемнішу Віфлеємська зірка яскраво сяє на небосхилі, показуючи шлях до надії і зцілення. Адже багатьом з нас потрібно нагадування, що достатньо лише трохи сильніше постаратися, щоб стати чудом, яке перетворить печаль ближнього в радість.
Джоді Піколт. Дорога змін
А іноді, і так відбувається найчастіше, ти настільки сильно закохуєшся в людину, що почуття ці просто не вміщуються в твої життєві рамки. Висновок простий: коли серце до когось лине, поради у розуму не питають.
Ельчін Сафарлі. Мені тебе обіцяли
Ось тільки, знаєш, я, напевно, так сильно чекала літо, щоб знову засумувати за осіню. За трішки прохолодному повітрю і сумними сутінками. Закутуватися в шарф, зігрівати руки в кишенях... Я божевільна, так? Весь рік квапила літо, ось воно прийшло - і все, я перегоряю. І річ не в спеці, від неї не втомлююся. Просто за характером я більше схожа на осінь.
Ельчін Сафарлі. Чекай удома, коли повернуся
Чому нам щось постійно заважає вибирати щастя? Бути нещасливим нескладно. Для цього не потрібно шукати причину, досить піти за натовпом, вічно незадоволеним і занадто заземленим. Станеш як більшість, яка тільки й робить що виставляє світу претензії. У нещасливого життя один смак - гіркий, терпкий, як у незрілого мигдалю. Завжди різне на смак щастя потребує зусиль. Воно не прийде поки вилежуєшся на дивані. Треба хоча би встати, відчинити двері. Прокласти шлях до щастя нелегко - немає єдиного маршруту, трафарету, прийнятого для всіх. Обов'язково будуть помилково зняті мірки. Це нормально, такий процес. Тож не відступай на півшляху.

👍 Приєднуйтесь до Радіо Relax!

📱 Слухайте зі смартфона