Світлана Талан. Купеля …Понад берегом невеличкої річки росли кружком верби, мов зачаровані дівчата, дрімаючи під монотонність шуму води. \...\ Колись давно, коли одна верба було молодою та могла милуватися своєю вродою у віддзеркаленні води, блискавка влучила у дерево й розчахнула його навпіл. Одна половина дерева залишилася стояти, а інша не витримала й величезна гілка під своєю вагою завалилася набік. Але верба не хотіла так просто загинути. Жага до життя взяла своє. Частина дерева, що вціліла, годувала поранену та обвуглену другу свою половину через вцілілу кору, напувала цілющою водою. \...\ Так і росли вони до цього часу — один стовбур і два життя. Одне тяглося вгору, друге — лежало майже на землі так, що гілля торкалося води. Софійка та Сашко завжди любили приходити на це місце. \...\ Місцина вабила закоханих до себе, подаючи живий приклад підтримки одне одного.