📻
Celine Dion — Think Twice

Relax-читання

Relax-читання
У кожного з нас є улюблені твори, які хочеться перечитувати знову і знову... Радіо Relax ділиться такими фрагментами щодня та цілодобово. Нехай у вашому графіку знайдуться хвилини для занурення в чарівний світ.
Підписатись в Google Podcasts
Підписатись в Apple Podcasts
Підписатись в інших додатках
Поділіться цією програмою з друзями!
Найкращі випуски
Ліна Костенко. Записки українського самашедшого
Дивна жінка моя дружина. Мені здається, що вона завжди думає. Пише дисертацію — думає. Порається на кухні — думає. І водночас вона весь час почуває. У мужчин це роздільніше. Я якщо вже думаю, то я думаю. Гляну на неї — почуваю. А вона думає і почуває одночасно. Може, тому й така вибухова, бо в ній зразу два детонатори. Вона з тих рідкісних жінок, які не вміють звикати. Ні до побуту, ні до любові, ні до ситуації у суспільстві. Ні до чого. Бунтує і все. \...\ Іноді я її не розумію. Втім, жінка — як музика, її можна любити, навіть не дуже розуміючи.
Леся Медик-Яремчук. Помічники святого Миколая.
Не так легко інколи буває робити комусь приємність. Але це обов’язково потрібно, щоб якнайбільше було на дитячих личках щирих радісних усмішок.
Леся Українка. Метелик
Метелик на своїм недовгім віку ще не бачив світла, душею тільки чув він, що десь-то єсть сторона краща, ясніша, ніж його рідний льох, бо часом з малого віконця, що було в льоху, падав блідесенький промінь. Аж ось він опинився у великій кімнаті. На столі була ясна-ясна лампа. Метелик почав кружляти понад лампою, щораз то меншими й меншими кружками: хотів він бачити якнайближче те ясне сонце, яким йому здавалась лампа. Даремно всі відганяли його від світла. І от – метелик влетів у самий поломінь. «Дурне сотворіння! – мовив дехто з товариства. – Хто велів йому летіти на вогонь?" А хіба ж розумніша була б його смерть, якби він навіки заснув у темнім льоху? Те світло спалило його, – але він рвався на простір! Він шукав світла!
Леся Українка. Щастя
Злий дух створив дивну постать. Вона була блискуча, як рання зоря, і міняла свій вид щохвилини, як вогонь. Злий дух дав їй життя і назвав її: щастя. І кожний з людей побачив його, хоч у сні, хоч на малу хвилинку. На одного воно глянуло коханими очима, іншому заблищало золотом, іншому засіяло світлом слави. Всі шукали щастя, всі хотіли мати його ціле в своїх руках. Для нього віддавали все найдорожче, губили себе і других, сльози й кров лились річками во ім’я його. А щастя літало по світі зорею і ніде не спинялось надовго, і ніхто не мав його ціле в руках. З того часу не стало на землі ясного спокою, потьмарилась блискуча божа мрія. І злий дух утішився працею своєю.
Льюїс Керрол. Аліса в Країні Чудес
Сестра Аліси так і залишилася сидіти, підперши голову рукою. Вона дивилася, як сідає сонце, і думала про малу Алісу, про всі її дивовижні пригоди (...), й майже вірила у країну чудес, хоча знала, що досить розплющити очі, і все знову стане цілком звичайним (...) А далі вона уявила собі, як її мала сестричка стане колись дорослою жінкою і, зберігши до зрілих літ щире й лагідне дитяче серце, збере довкола себе інших дітей і засвічуватиме їм оченята своїми незвичайними оповідями. Можливо, розповідатиме вона їм і про Країну Чудес, що наснилася їй багато років тому; вона перейматиметься їхніми нехитрими жалями і простими радощами, пам'ятаючи своє власне дитинство і щасливі літні дні...
Льюїс Керролл. Аліса в Задзеркаллі
Чуєш, Кицюню, як шурхотить об шибку сніг, - м'яко та лагідно, мовби хто ізнадвору обціловує вікно!.. Сніг, мабуть, закоханий у дерева й поля, якщо так ніжно їх цілує. А тоді повиває їх білою ковдрою і, либонь, приказує: «Люлілюлі, кохані! До літа, до літа...» - А як літо приходить і вони прокидаються, то вбираються в зелені шати і пританцьовують з кожним вітерцем...
Люко Дашвар. Мати все.
Морозяка розгулявся — руки й у рукавичках дубіли. Цілував у щоки, нагадував: за тиждень Новий рік! Нове щастя, радість, мрії і сподівання. Загорніть у стару ковдру печалі, викиньте на мороз. Хай застигнуть хоча б до весни, а весна зі своїми рецептами прилетить. Допоможе.
Люко Дашвар. На запах м'яса
Весна щодня по краплі вливала в душу надію — сонцем і свіжим вітром, зеленим паростком, дурними горобцями, що влаштовували бійку прямо на ґанку за суху хлібну скоринку, лелеками — оселилися на стовпі біля жовтої порожньої хати, вигинали довгі шиї назад так неймовірно, що дзьоби торкалися крил на спині.
Макс Фрай. Жалобная книга
Ничего более оптимистического, чем болтовня о погоде по весне и вообразить не могу. Словно бы впереди – не летняя жара а, как минимум, начало новой Золотой Эры, когда люди побратаются с духами стихий, и тут же выяснится что грустить, стареть и умирать больше не надо, все это неактуально уже, немодно, пережитки прошлого, тяжелое, но легко преодолимое наследие старого режима…
Максанс Фермін. Сніг
Сніг - білий. Тому він - вірші. Дуже чисті вірші. Він заморожує природу і захищає її. Тому він - живопис. Найтонший живопис зими. Він постійно змінюється, тому він схожий на почерк. Є десять тисяч способів написати слово сніг. Він слизький. Тому він - танець. На снігу кожен може відчути себе танцюристом. Він перетворюється на воду. Тому він - музика. Навесні річки і джерела стають симфоніями білих нот.
Мар`яна Прохасько і Тарас Прохасько. Хто зробить сніг
Сніжинки летіли на Повза зі всіх сторін, сідали на лапи і на живіт, лоскотали ніс і вуха. Це було, на диво, приємно і зовсім не страшно. Повзові стало так радісно, що захотілося бігти їм назустріч. – Мартіно, це сніг! – кричав він і бігав довкола зайченятка. Він підстрибував, падав, котився, перевертався, вставав і біг знову. Повзове щастя було таке справжнє і сильне, що Мартіна, дивлячись на нього, сама почала реготати.
Марія Матіос. Солодка Даруся
О, весільна хора для того, хто її чує, звучить, як попередження, ба, швидше — завчасний подзвін, а може, навіть попередній, і дещо несправедливий вирок тріпотливому з радості людському серцю. Може, краще б ніколи не йти до танцю під цю сумну, як жіноча доля, і безконечно гостру, немов неминуче занесена сокира історії над кожною чоловічою головою, мелодію; може, краще стояти осторонь, і просто слухати, і про все — аж від самого початку світу і до сьогодні, — але самому … Бо ці рухи, одночасно вповільнені двома танцюючими посеред спорожнілої весільної підлоги, — вони таки, мабуть, вищі і за саме вінчальне присягання, і сильніші за смолу оманливих нічних обіймів. Ті ритми заходять далеко під серце, а може, скрипка їх заганяє таки в саме серце — і ти вже ніколи добровільно не позбудешся тонкого, майже нечутного стогону мелодії, не витиснеш його із себе, хіба що вмреш — і лиш тоді скинешся чарів цієї музики.
Маргарет Митчелл. Унесенные ветром
Она не сумела понять ни одного из двух мужчин, которых любила, и вот теперь потеряла обоих. В сознании ее где-то таилась мысль, что если бы она поняла Эшли, она бы никогда его не любила, а вот если бы она поняла Ретта, то никогда не потеряла бы его. И она с тоской подумала, что, видимо, никогда никого в жизни по-настоящему не понимала. /…/ «Сейчас я не стану об этом думать, — мрачно решила она, призывая на помощь старое заклятье. — Я с ума сойду, если буду сейчас думать о том, что и его потеряла. Подумаю завтра». «Но, — закричало сердце, отметая прочь испытанное заклятье и тут же заныв, — я не могу дать ему уйти! Должен же быть какой-то выход!» — Сейчас я не стану об этом думать, — повторила она уже вслух, стремясь отодвинуть свою беду подальше в глубь сознания, стремясь найти какую-то опору, ухватиться за что-то, чтобы не захлестнула нарастающая боль. — Я.., да, завтра же уеду домой в Тару. /…/ И сильная духом своего народа, не приемлющего поражения, даже когда оно очевидно, Скарлетт подняла голову. Она вернет Ретта. Она знает, что вернет. Нет такого человека, которого она не могла бы завоевать, если бы хотела.
Марк Леви. Семь дней творения
Если бы мне суждено было совершить какое-то невероятное добро, что-то такое, от чего переменятся судьбы мира… То, будь я утопистом, верящим в чудеса, я ответил бы: искоренить во всем мире голод, покончить со всеми болезнями, запретить всякое посягательство на достоинство ребенка… Я бы примирил все религии, посеял бы на земле всеобщую терпимость, одержал бы полную победу над бедностью. Вот что я натворил бы… будь я Господом Богом! Но все это зависит не от Его воли, а от людей, которым Он даровал Землю. Огромного добра, которое можно было бы себе представить, не существует, потому что добро, в отличие от зла, невидимо. Его не подсчитать и не пересказать так, чтобы оно не лишилось своего изящества, самого своего смысла. Добро же слагается из бесконечного количества мельчайших поступков, которые рано или поздно изменят, возможно, этот мир.
Марк Леви. Семь дней творения
Недавно ты, сама не отдавая себе в этом отчета, сделала замечательное изобретение. А именно, улыбнулась мне, минуя мою арку. Чуть позже детектив, часто заезжающий в порт перекусить, проезжал здесь с брюзгливым, как водится, видом. Наши взгляды встретились, я поделился с ним твоей улыбкой, и когда он ехал обратно, она еще оставалась на его губах. Есть небольшая надежда, что он передаст ее тому, с кем встретится. Понимаешь теперь, что ты делаешь? Ты изобрела вакцину против уныния. Если бы все этим занимались, хотя бы по одному разу в день, – позволяли себе улыбку – то ты только представь невероятную эпидемию счастья, охватывающую землю! Вот тебе и способ вернуть надежду всем, с кем сталкиваешься.
Марк Твен. Щоденник Єви
Єдине моє бажання і найпристрасніше моє благання - щоб ми могли покинути цей світ разом; і це благання ніколи не перестане звучати на землі, воно буде жити в серці кожної люблячої дружини в усі часи, і його назвуть молитвою Єви. Але якщо один з нас повинен піти першим, нехай це буду я, і про це теж моє благання, - бо він сильний, а я слабка, і я не так необхідна йому, як він мені; життя без нього - для мене не життя, як же я буду його тягнути? І це благання теж буде вічним і буде підноситися до неба, поки живе на землі рід людський. Я - перша дружина на землі, і в останній дружині я повторюся.
Марта Кетро. Горький шоколад. Книга утешений
Душа моя, ты мне приснился. Мы оказались в какой-то жаркой стране, был у нас всего один день, и я уже знала, что разлюбила тебя. Но я ждала столько лет, что глупо было не повидаться. У тебя есть работа, связанная с водой и степью, и я пришла в твой дом, где деревянные стены и сизая полынь у порога. Ты оказался молодым, как в тот год, когда я тебя любила. Мы обнялись и поняли оба, что никого ближе у нас нет. Тебя ждала девушка, моложе и любимее, чем я, а меня – мужчина, старше и интереснее, чем ты (а звали его так же – Тим, но у нас с ним все было впереди). Они ждали нас, они – наше настоящее, а мы все не могли оторваться друг от друга, потому что только вместе не были одиноки.
Марта Кетро. Горький шоколад. Книга утешений
Раньше я пыталась быть сухим цветком, легким и плоским, который мужчина может вложить в книгу и взять с собой в самолет, увезти из Азии в Европу, вытряхнуть на подушку гостиничного номера и там забыть. Но не получалось, у меня же груди и бедра, похожа на восьмерку, когда стою, и на бесконечность – лежа, ни одна книжка не закроется. Неудобная, как орех под простыней, и описывать меня нужно неудобными словами, такими, как нрав, гнев или грех, а хотелось бы других, приятных и плавных – доброта, красота, безмятежность. И я предпочитаю теперь сухих и тонких мужчин, которых нетрудно вложить в книгу. Люблю заниматься цветами, могла бы, пожалуй, взять кого-нибудь в самолет и точно понимаю сейчас, почему они – тогда – не брали.
Марта Кетро. Три аспекта женской истерики
Нет ничего прекраснее, чем любить человека на расстоянии, избегая не только физической близости, но и простых встреч. Идеальный союз двух душ, неувядающий и неутолимый. Что может быть лучше? Почти так же прекрасна телесная близость при полном внутреннем отчуждении. Есть особая, освежающая свобода в том, чтобы принадлежать партнеру лишь телом, сохраняя душу одинокой. Японцы, прежде жившие большими семьями в маленьких тесных домах, почти лишенные физического уединения, подарили миру удивительные примеры личностного совершенства. И совсем неплоха одинокая жизнь отшельника, который и телом, и духом далек от мира. И только одно, говорят, невыносимо – жить рядом с тем, кого любишь. Потому что человек слаб, уязвим и беззащитен перед лицом свершившейся любви. Правда ли это, мне не известно.
Марта Кетро. Три аспекта женской истерики
Однажды я приняла – не как наказание, а как принимают корону – свой истинный возраст. Ты делаешь шаг вперед и закрываешь глаза, чувствуя, как на лоб опускается прохладный обруч, на плечи ложится тяжелый плащ. Держи спину, королева, и открой глаза: ничего не изменилось. Твои мужчины не разлюбили тебя, и красота не ушла, ты просто перестала лгать – себе. Впрочем, красота когда-нибудь уйдет. Ну та, внешняя, которую мы все так любим и которой дорожим. И после этого ты будешь как-то жить, наблюдая, как лучи софитов, прежде направленные на тебя, скрещиваются на ком-то другом. Прими и это. Потому что отныне путь будет освещать только твое личное сияние, твои собственные светлячки, которых ты насобирала за предыдущую жизнь, – твой интеллект, твоя нежность, каждая слеза, пролитая над дурацким письмом, и каждая улыбка. Вся боль, которая рисовала на твоем лице, и вся радость, которая тоже оставила следы. Твой талант, который и не думает угасать. И все, что ты сделаешь при этом неверном свете, буд
👍 Приєднуйтесь до Радіо Relax!
📱 Слухайте зі смартфона