Зараз в ефірі
Релакс-день до
Зараз в ефірі
Радіо Релакс Легке та спокійне радіо
🔊
Радіо Релакс — Легке та спокійне радіо

Relax-читання

Relax-читання
У кожного з нас є улюблені твори, які хочеться перечитувати знову і знову... Радіо Relax ділиться такими фрагментами щодня та цілодобово. Нехай у вашому графіку знайдуться хвилини для занурення в чарівний світ.
Підписатись в Google Podcasts
Підписатись в Apple Podcasts
Підписатись в інших додатках
Поділіться цією програмою з друзями!
Найкращі випуски
Тетяна Брук. Бережіть янголів своїх
Я все ще не могла взяти до тями, як сталося так, що я оточила себе людьми байдужими і корисливими. І зрозуміла, що й сама, напевне, не без гріха. І тепер необхідно поставити питання Руба "Що я повинна змінити в собі? Як навчитися бути справді щирою і мудрою?" Дивовижно, але я вже перестала ображатися на людей, з якими спілкувалася досі. Зрозуміла, що людина має право жити так, як хоче, бути такою, як хоче вона, а не такою, щоб мені було комфортно спілкуватися з нею. І лише коли людина зрозуміє, що недостатньо хороша, і вирішить змінитися або змінити своє ставлення до оточення, може зробити це. Ніхто не може і не повинен когось примушувати. А якою потрібно стати, що зі мною було комфортно тим, із ким хочеш спілкуватися? Мабуть, не втримала тих, хто був мудріший за мене і розумніший. І тепер за це плачу. Але я спробую знайти їх і зробити так, щоб вони більше ніколи не мали приводів на мене ображатися.
Туве Янссон. В кінці листопада
Повільний перехід осені до зими - зовсім не погана пора. Це пора, коли потрібно зібрати, привести в порядок і скласти всі свої запаси, які ти накопичив за літо. А як чудово збирати все, що є у тебе, і складати ближче до себе, зібрати своє тепло і свої думки, заритися в глибоку нірку – в надійне укриття; захищати його як щось важливе, дороге, твоє власне. А після нехай мороз, бурі і морок приходять, коли їм заманеться.
Туве Янссон. Все про мумі-тролів
Можна лежати на мосту і дивитися, як тече вода. Або бігати, або бродити по болоту в червоних чобітках, або ж згорнутися клубочком і слухати, як дощ стукає по даху. Бути щасливою дуже легко.
Туве Янссон. Зима-чарівниця
Небо було майже чорне, зате сніг синювато виблискував під місячним сяйвом. Море спало під товщею криги, глибоко у землі, поміж корінняччям. Лісовим мешканцям снилася весна. Проте весною ще й не пахло, бо зима щойно встигла ледь перевалити за Новий Рік. Саме у тому місці, де Долина починала плавно підніматися й ставати схилом гори, стояв засипаний снігом будиночок. Схожий на чудернацьку кучугуру, він був дуже самотній на вигляд. Неподалік між крижаними берегами котила свої чорні-пречорні води річка – стрімка течія не давала їй замерзнути усю зиму. На місточку не виднілося жодних слідів, та й навколо будиночка дрімали неторкані снігові замети. Навколо панувала тиша, сповнена спокою та очікування.
Ульф Старк. Маленька книжка про любов
Її вигляд нагадував, що вже Різдво. Вона вдягнула до уніформи червону, як у гнома, шапку. А ще в неї були червоні очі, бо вона прибирала і пізно лягла спати. Коли вхідні двері зачинилися, я підтягнув маскувальні штори. Надворі світив місяць і мерехтіли зірки, тож мені стало веселіше. Я ліг на канапу, дивився на них і думав про обійми. Про те, як по-різному обіймаються мама та Ельса. Хоч мені подобалися обійми обидвох. Я заплющив очі й щосили сам себе обійняв.
Ульф Старк. Маленька книжка про любов
І тут вона вийняла з портфеля кишенькове люстерко. Кругленьке, з синьою кришечкою. Прошу, – мовила вона. – Це тобі від мене на Різдво. Коли ти глянеш у нього, то побачиш того, кого я люблю.
Франсуа Мориак. Не покоряться ночи
Пустыня любви!.. Эта пустыня родилась вместе со мною, и я заранее смирился с тем, что из нее не выйти. Только с приходом любви это смирение на время покидает нас; и, возможно, лишь достигнув возраста, когда мужчина уже перестает уповать на человеческую любовь, он более всего походит на того мальчика, каким был. У иных детство и зрелость схожи между собой тем, что ничего не ждут от других и по одной и той же причине покоряются зову господню: детство — потому, что еще не научилось любить людей; зрелость — потому, что решила больше не любить их.
Франсуаза Саган. Ангел-хранитель
Тому, кто любит жизнь, никогда не хватит слов, чтоб её описать. Меня терзала мысль: что за преграда так часто встает между людьми и их сокровенными желаниями, их невероятным стремлением к счастью? Может, в препятствие вырастает то представление о счастье, тот идеал, что они сами себе создают, - несовместимый с реальной жизнью? Или виновато время? Или нехватка времени? Или взращенный с детства надлом? Наверное, это ужасно, когда для счастья нужно столь мало. Счастье начинает засасывать, и единственный способ от него избавиться - погрузится в неврастению. Нас преследуют неприятности, гнетут проблемы, но вдруг, точно камень, брошенный из-за угла, или как солнечный луч, настигает счастье, и мы отступаем перед радостью бытия.
Франсуаза Саган. Сигнал к капитуляции
Случается порой, что человек совершенно счастлив один, сам по себе. Воспоминания о таких минутах скорее любых других спасают в трудный момент от отчаяния. Вы знаете, что способны быть счастливым в одиночестве и без всяких видимых причин. Вы знаете, что это возможно. И если человек несчастен из-за другого, безнадежно, почти органически зависим от него, такие воспоминания возвращают уверенность. Счастье представляется чем-то круглым, гладким, совершенным, навеки свободным, доступным – пусть оно далеко, но достижимо. И это лучше помогает удержаться на плаву, чем память о счастье, разделенном когда-то с кем-то еще.
Френсіс Бернет. Таємний сад
— Але там є ще один сад…Той, що по другий бік муру. Але входу я не знайшла, — мовила Мері. — Там на одному дереві сиділа пташка, така червоногруда, і співала. На її здивування, при цих словах похмуре обвітрене обличчя старого Дікена відразу злагідніло. Чоловік повільно усміхнувся. Це геть його перемінило. Мері подумала: наскільки ж гарніше має вигляд людина, коли вона усміхається.
Френсіс Бернет. Таємний сад
За ніч вітер розігнав сірий туман і хмари. Над пустищем синіло чисте небо. Вітер теж ущух. Мері навіть не мріяла побачити таке бездонно-синє небо. Тільки де-не-де пропливають маленькі білі хмарки, неначе спінені хвильки. Та й саме пустище позбулося своєї сірости, заграло новими барвами. — Ага, бачиш, — усміхнулася Марта. — В цю пору так є: то дощ, буря, то сонце засвітить. Весна надходить.
Френсіс Бернет. Таємний сад
— Весною пахне. Чуєш? Мері втягнула у ніздрі повітря. — Здається, чую. Такий вогкий і приємний запах. — Бо то земля пахне, — кивнув головою, не перестаючи копати. — Сонце пригріло. Все почне рости, потягнеться до сонця. Земля за зиму набрала сили.
Френсіс Бернет. Таємний сад
— Так, нема нічо’ ліпшого, як запах свіжої землі. І трави, і вересу, — поважно похитав головою Дікен. - Я також дуже люблю, як пахне земля. Особливо коли падає дощ. Я тоді лягаю під кущем і слухаю, як краплі падають на верес, і втягую у ніздрі ці пахощі. Мама каже, що в мене такий чутливий ніс, як у зайця.
Френсіс Бернет. Таємний сад
— Прислухайся, навесні все росте, бо падає теплий дощ і сонечко світить. Подивися, все оживає: і дерева, і кущі, і квіти. І пташки шукають собі пару, і будують гнізда.
Френсіс Бернет. Таємний сад
Колін відкинувся на спину візка і задивився у небо. З пустища дув легенький свіжий вітерець і приносив дивовижні пахощі. Колін вдихав їх на повні груди. Довкола було стільки барв, стільки звуків, що жодна книжка, яку він прочитав до цього, не здатна була їх передати. Тож хлопець тільки крутив головою навсібіч і дивувався. — Ото справді музика, — вимовив він захоплено, дослухаючись до пташиного хору. — Тепер розумію, як звучить весна.
Френсіс Бернет. Таємний сад
Такого Колін не міг побачити навіть у найсміливіших мріях: цвіли дерева, поміж молодою травою око милували золотаві, фіолетові і білі клаптики — це цвіли квіти, що їх посадили Мері з Дікеном. Вгорі ширяли пташки, скрізь співи, дзижчання, гудіння, щебетання. І пахощі, неймовірні пахощі — землі, трави, квітів. Колін зачаровано слухав і дивився, дивився і слухав, вбирав у себе цілюще повітря, підставляв теплим сонячним променям обличчя, шию, руки — і в його серце вливалася незнана радість.
Харукі Муракамі. Норвезький ліс
Як я вже говорила тобі до цього, найкраще - це запастися терпінням і чекати. Чи не втрачати надії і розплутувати заплутані нитки одну за одною. Як безнадійна не була б ситуація, кінець у нитки завжди десь є. Нічого не залишається, як чекати, подібно до того, як, потрапивши в темряву, чекаєш, поки очі до неї звикнуть.
Харукі Муракамі. Норвезький ліс
Як добре,що можна комусь написати листа. Це насправді чудово, коли можеш ось так просто сісти за стіл, взяти олівець і написати, коли хочеш передати комусь свої думки . Звісно, коли напишеш все на папері, то здається, що зміг лишень передати якусь частину того, що хотів сказати. Але і це, на мою думку, непогано. Я зараз щаслива вже від того, що з’явилося бажання комусь про щось писати. Тому і пишу от так просто тобі зараз.
Харукі Муракамі. Танцюй,Танцюй,Танцюй
Був надзвичайно приємний весняний вечір. Синя заграва наче невидимим пензлем зафарбовувала небо дедалі більше, поки нарешті не залягла нічна темрява. Втомившись од читання, я поставив платівку із тріо Шуберта опус 100 у виконанні Стерна-Роуза-Істоміна. Вже давно, коли настає весна, я часто слухаю цю музику. І відчуваю, як вона гармоніює зі своєрідним смутком весняної ночі. Весняної ночі, що заливає всю душу м’якими синюватими сутінками…
Элизабет Гилберт. Есть, молиться, любить
Ты не понимаешь, что это значит — твоя половинка. Люди думают, что это идеальная пара, и все хотят найти именно ее. Но настоящая половинка — как зеркало, оно показывает все, чего тебе не хватает, привлекает твое внимание к тебе же самой, чтобы ты изменила свою жизнь. Твоя половинка — это самый важный человек в твоей жизни, потому что именно он рушит все барьеры и заставляет тебя пробудиться. Но жить вместе вечно? Ну уж нет. Слишком тяжело. Половинки приходят в нашу жизнь, чтобы открыть нам нашу собственную сущность, а потом уходят. Ведь у любых отношений есть срок годности, и чаще всего он меньше, чем вечность.

👍 Приєднуйтесь до Радіо Relax!

📱 Слухайте зі смартфона