📻
Joe Cocker & Jennifer Warnes — Up Where We Belong

Relax-читання

Relax-читання
У кожного з нас є улюблені твори, які хочеться перечитувати знову і знову... Радіо Relax ділиться такими фрагментами щодня та цілодобово. Нехай у вашому графіку знайдуться хвилини для занурення в чарівний світ.
Підписатись в Google Podcasts
Підписатись в Apple Podcasts
Підписатись в інших додатках
Поділіться цією програмою з друзями!
Найкращі випуски
Милорад Павич. Зіркова мантія
Любов ... має свої пори року. Свою весну, літо, осінь і зиму ... Всередині кожної пори року є свої власні, крихітні пори року. Їх теж чотири. Наприклад, літо любові має свої зовсім маленькі осінь, зиму, літо і весну ... А коли прийде зима вашої зими, ви будете чекати весну. Але це буде весна не колишнюї любові, а якоїсь нової...
Михаил Булгаков. Мастер и Маргарита
Маргарита Николаевна не нуждалась в деньгах. Маргарита Николаевна могла купить все, что ей понравится. Среди знакомых ее мужа попадались интересные люди. Маргарита Николаевна никогда не прикасалась к примусу. Маргарита Николаевна не знала ужасов житья в совместной квартире. Словом... Она была счастлива? Ни одной минуты! С тех пор, как девятнадцатилетней она вышла замуж и попала в особняк, она не знала счастья. Боги, боги мои! Что же нужно было этой женщине?! Что нужно было этой женщине, в глазах которой всегда горел какой-то непонятный огонечек, что нужно было этой чуть косящей на один глаз ведьме, украсившей себя тогда весною мимозами? Не знаю. Мне неизвестно. Очевидно, она говорила правду, ей нужен был он, мастер, а вовсе не готический особняк, и не отдельный сад, и не деньги. Она любила его, она говорила правду.
Михаил Булгаков. Мастер и Маргарита
.— Слушай беззвучие, — говорила Маргарита мастеру, и песок шуршал под ее босыми ногами, — слушай и наслаждайся тем, чего тебе не давали в жизни, — тишиной. Смотри, вон впереди твой вечный дом, который тебе дали в награду. Я уже вижу венецианское окно и вьющийся виноград, он подымается к самой крыше. Вот твой дом, вот твой вечный дом. Я знаю, что вечером к тебе придут те, кого ты любишь, кем ты интересуешься и кто тебя не встревожит. Они будут тебе играть, они будут петь тебе, ты увидишь, какой свет в комнате, когда горят свечи. Ты будешь засыпать, надевши свой засаленный и вечный колпак, ты будешь засыпать с улыбкой на губах. Сон укрепит тебя, ты станешь рассуждать мудро. А прогнать меня ты уже не сумеешь. Беречь твой сон буду я.
Михаил Булгаков. Мастер и Маргарита
Маргарита Николаевна не нуждалась в деньгах. Маргарита Николаевна могла купить все, что ей понравится. Среди знакомых ее мужа попадались интересные люди. Маргарита Николаевна никогда не прикасалась к примусу. Маргарита Николаевна не знала ужасов житья в совместной квартире. Словом... Она была счастлива? Ни одной минуты! С тех пор, как девятнадцатилетней она вышла замуж и попала в особняк, она не знала счастья. Боги, боги мои! Что же нужно было этой женщине?! Что нужно было этой женщине, в глазах которой всегда горел какой-то непонятный огонечек, что нужно было этой чуть косящей на один глаз ведьме, украсившей себя тогда весною мимозами? Не знаю. Мне неизвестно. Очевидно, она говорила правду, ей нужен был он, мастер, а вовсе не готический особняк, и не отдельный сад, и не деньги. Она любила его, она говорила правду.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Узимку легко писати казки. Узимку взагалі легко писати. Не лише тому, що писати - одне з небагатьох (відносно) корисних занять, доступних зимової пори. Узимку більший простір для уяви. От їдеш у потязі - і за вікном уранішнє сонце вихоплює зі сніго-туманної «закулісної темряви» поснулі села. Будиночки, кошлатиться дим із димарів, і більше нічого не видно. Усе вкрите снігом. Таємницею. Сніг, наче біле полотно, на якому уява вимальовує свої казки.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Поки ти їхала додому й уперто не вірила в Ніщо. Ти неодмінно скажеш дітям, що за кожним ілюзорним Ніщо є Щось - чудове, добре, радісне - і вони, як завжди, тобі повірять. А коли трохи підростуть - зрозуміють. І вигадуватимуть зимові історії разом із тобою. Може, навіть самі колись сплетуть тобі теплі шкарпетки на ноги. Щоби тобі завжди було по-зимовому тепло. Бо взимку, ти знаєш, дуже особливе тепло. Воно пахне любов’ю і затишком. І казкою. Зимовою казкою.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Інколи Віра казала собі, що могла б написати найцікавішу книжку з філософії, але так ніколи цього й не зробить, бо миті, коли думки приходять до неї, виявляються ще й незвичайно красивими митями, які хочеться відчувати, проживати, якими насолоджуватися, під які танцювати, заплющивши очі, і так, із заплющеними очима, сидіти, а не занотовувати якісь там філософські вислови в записнику. А ще такі миті найкраще запивати чимось гаряченьким… Наприклад, поцілунком.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Коли ти так далеко, то, щоби зігрітися, мені треба залучати важку артилерію втеплюючих засобів. Три пледи - мій, твій і ще наш дорожній зверху. Електричний чайник із гарячою водою - щоби можна було його обійняти й трохи пройнятися його теплом. Наповнити бабусин пузатий заварник із гарними дрібними трояндочками заваркою вщерть. Горнятко з плетеним «светриком». Фотографії нашого моря. Багато красивих фотографій. Книжка. Краше дві - з улюблених. Музика. Заплющити очі. Теплі вовняні шкарпетки…Записник із моїми сокровенними мріями. Телефон під подушку - щоб у жодному разі не пропустити твого дзвінка…
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
За кілька днів почне пробуджуватися справжня весна. Тож зараз місто згортається клубочком на площі, щоб трохи нагріти місце, куди та весна могла би прибути.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Словом, передсмак весни з кожним днем усе повніший. Я ще не встигла зовсім-зовсім перейнятися ним. Але, здається, щось усередині стало туди, де мало бути. Пізньозимовий щем у серці зник, натомість повернулися радість і натхнення. Я вже мрію про те, як даруватиму весну найдорожчим друзям за філіжанкою кави з горіховим сиропом. Скучила за читанням на гамаку. А ще далека дорога знову кличе - і це для мене чи не найпевніший сигнал про те, що весна вже просто-таки за рогом. Близько-близько.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Навесні починаються застуди, нежиті, авітамінози. Навесні легше заробити почервонілість над верхньою губою і задирки коло нігтиків. Але навіть мами не читають лекцій і не сварять за перше «апчхи», лишень просять пити гарячий чай і надягати теплі шкарпетки. Мами чудово знають: навесні в розумі не затримується жодна порада, крім тих, які зачіпають серце. А гарячий чай і теплі шкарпетки - це саме те, що треба, щоби і серцю потеплішало, і голова не боліла
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Коли я була маленькою, ти казала, що колись у моєму серці поселиться щось, схоже на метелика: дуже красиве, тендітне й крихке. \...\ Мій метелик поселився в серці, коли я зустріла Його. Знаєш, у нього такий мужній голос. Трохи обвітрений, але впевнений і дуже спокійний. \...\ Його голос нагадує мені шум морських хвиль. Він дуже красивий - у нього добрі очі й тепла усмішка. Він любить ходити далекими стежками там, де багато доріг і немає машин. Він не схожий на велетня, але коло нього так невимовно затишно, неначе він собою може затулити всі вітри світу. \...\ Мамо, коли я була маленькою, ти завжди казала, що я закохаюся в хорошого хлопця, - але чи знала ти, що він буде найкращим?
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Кав’ярня. Тут каву готують за п’ять хвилин, а замовлену випічку виймають просто з холодильника. Усе нашвидкуруч… Леся зайшла й сіла на вільне місце в закутку. Туди треба було йти повз декілька столиків, а це для жителів міста занадто далеко. Вони окупували ближчі столики. Завжди поспішають. Та ще й уранці. \...\ Люди читають у метро електронні книжки. Спілкуються з рідними телефоном. Їдять вулично-фабричну випічку. Шкідливу, звісно. Але коли вони лягають у лікарню з гастритами, то, може, вперше, мають час на… життя. Коли можна приймати не-електронних і не-телефонних відвідувачів, читати паперові книжки й пити заварений зі справжньої шипшини чай.
Надійка Гербіш. Теплі історії до кави
Знаєш, так легко піддаватися маніпуляціям, страхам, легко ображатися і пересмикувати зміст, коли ти чогось дуже-дуже хочеш. І це щось стає настільки важким, що викривлює всі площини навколо, прогинає їх - і простір начебто починає сипати «знаками». Хоч насправді ніякі то не знаки. Коли дуже-дуже чогось хочеш, то це щось, кажуть, перетворюється до ідола. І вимагає жертв. Переважно даремних. А ще це щось затуляє собою все навколо. Набуває ірреально великих розмірів і затіняє справжнє. А я зараз нічого не хочу. Мені всього достатньо. Оця безпідставна радість - моя улюблена, знаєш... Свобода - то не пошук, не боротьба, не втеча і не протистояння. Свобода - це достатність.
Надійка Гербіш. Теплі історії до шоколаду
Різдво можна святкувати щодня. Воно не залежить від пори року. Як і радість у серці.
Надійка Гербіш. Теплі історії до шоколаду
Вулиці залиті сонцем і весною. Вулиці - наче келихи, і небесні офіціанти щедро наливають у них світло, тепло, дарують трохи свіжого вітру й притрушують запахом кави з цинамоном.
Надійка Гербіш. Теплі історії до шоколаду
Люблю, коли настає весна. Коли згадується лише хороше, мріється про світле, коли температура повітря така ж, як восени, але ти чомусь не кутаєшся у додатковий светр, а навпаки, скидаєш усе, що тепер зайве. Коли можна пити вранішню каву в саду, коли світла все більше, а дні все довші. Ну а ще люблю весну, бо з теплом у дні повертаються чарівні моменти: настає ніч, усі домашні поснули, а ти – в одній піжамі – прокрадаєшся з великим горнятком чаю в долонях на терасу і дивишся на зірки.
Надійка Гербіш. Теплі історії до шоколаду
Чоловік був годинникарем, і Дані інколи здавалося, неначе він бачить наскрізь не лише механізми, а навіть час. Лука ніколи нікуди не поспішав і вчив того дітей. — Найважливіше ви все одно встигнете, — проказував тихо, гладячи Мірчика по каштанових кучерях і усміхаючись донечкам, що на мить присіли на канапі.
Наталія Гурницька. Передчуття
Насправді всі найважливіші складові щастя дуже прості та банальні: нехай маленька, але родина, здоров’я рідних людей, дім, де тебе чекають і розуміють, затишок на душі, гармонія у сприйнятті світу, доброзичливий погляд на життя, прагнення бачити у людях насамперед світло й добро, відкритість до оточення, щирість і віра у те, що навіть горе та труднощі — тимчасові. Справжнє щастя не приходить звідкись ззовні, кожна людина носить його у собі. Головне — нікому не хворіти, бути разом і вміти давати собі раду з труднощами. Все інше прикладеться, доєднається, залагодиться.
Наталя Гурницька. Мелодія кави у тональності кардамону
Здається, кохання - це не лише надрив і спалах чуттєвості та емоцій. Воно ще й у турботі про щоденні потреби близької людини, у спокійному теплі долонь, у мовчазній згоді й розумінні того, що не завжди є гарний настрій та бажання підтримувати розмову. Таке кохання дуже прагматичне й одночасно безкорисливе, без нього складно жити, неможливо існувати, а щоб зберегти - доводиться важко працювати над залагодженням найдрібніших нюансів та щоденно миритися з найважчою із залежностей - залежністю від коханої людини. Неможливо весь час жити на лезі ножа або на краю безодні. Іноді хочеться перепочити й отримати затишний притулок у безпечному місці, а для відчуття щастя достатньо найбанальніших та найпростіших речей: звичайної розмови, розмірених стосунків, сутінків за вікном, приємного тепла оселі, буденних клопотів довкола спільної дитини і відсутності суперечок з людиною, яку любиш.
Раніше звучали ще раніше
👍 Приєднуйтесь до Радіо Relax!
📱 Слухайте зі смартфона